Поки польські соцмережі вирують навколо орденів, а коментатори з порожніми акаунтами хором вимагають від Києва повернути все - від кредитів до набоїв, історик і публіцист Олег Чеславський в ефірі Юрія Коновальчука розклав цю істерику на складники. І складники вийшли невтішні для Варшави.

Головна теза Чеславського проста й незручна: скандал із орденами - не польський, а кремлівський. А пан Навроцький у цій конструкції не самостійний гравець, а інструмент.

"Свідома провокація російського агента кремля"

Чеславський не пом'якшує формулювань. На його думку, президент Польщі вичікував нагоди проявити себе саме як агент - "як це не прозвучить, російський агент кремля". Уся обгортка з "захисту інтересів Польщі", вважає публіцист, не має до долі Польщі жодного стосунку. Де-факто, каже він, Навроцький робить рівно протилежне: шукає прірву між двома країнами, прошарок, через який можна розхитати українське суспільство й протиставити два народи один одному.

А мета у цього, за Чеславським, одна - новий привід для війни. Ми ж, нагадує він, чудово воювали разом - і за Хмельниччини, і за часів ЗУНР. Тож тепер задача польського президента - втягнути дві нації у нову бійню.

Окрема іронія в тому, що Навроцький - історик. Той, хто ще у 2003 році заявляв, що історію треба залишити історикам, бо кожна країна має право на власних героїв. Він знає факти. А отже, робить висновок Чеславський, маємо справу не з помилкою, а із завідомою маніпуляцією з боку глави держави.

Шантаж нагородою вбиває нагороду

Найбільше Чеславський чіпляється не за сам факт відкликання ордена, а за логіку "сьогодні дамо, завтра заберемо". Як можна взагалі казати про державну нагороду "я заберу" чи "не заберу"? Сьогодні ти герой, завтра - ні? Так не буває.

Висновок жорсткий: цим жестом Навроцький обезцінив саму нагороду. Бо нагорода - це питання поваги до держави, яка її вручила. А держава, яка може "передумати", - це вже не зовсім держава. І знецінив польську відзнаку, наголошує публіцист, не Київ, а той, хто перший дістав її з кишені як повідок. Не Зеленський тут програв і не Україна - програла Польща.

До слова, додає Чеславський, польські політики теж повертають нагороди й теж кажуть, що спекулювати національними відзнаками не можна. Тобто навіть усередині самої Польщі цей шантаж сприймають як принципову помилку.

Імперська логіка Речі Посполитої

Звідки взагалі береться це право повчати? Чеславський бачить корінь у непережитому імперському мисленні - і польському, і нашому. Польща, каже він, зараз поводиться так само, як москва: зверхньо вказує сусідові, як йому жити, з ким зустрічатися і навіть як називати власні військові підрозділи.

Парадокс у тому, що сваритися нам узагалі не випадає. З Польщею нас єднає тисячолітня історія: князі одного роду, споріднені імена, спільний романтичний історичний цикл. Чехи, лехи, руси - усе зав'язано на спільних коренях. "Фактично ми з Польщею брати, а не з росією. І це факт", - наголошує Чеславський. От тільки сьогодні від цього спорідненого минулого лишився хіба зверхній погляд згори.

А справжня причина імперської пихи, на думку публіциста, у тому, що Річ Посполита - це "по суті імперія, хоч і республіка". І саме там, за часів Богдана Хмельницького, був реальний утиск українців - факт, від якого нікуди не подітися. Хмельницький, нагадує Чеславський, не біг по допомогу до москви від хорошого життя: він уже випробував і Туреччину, і Крим, і Швецію. москва була останнім шансом, а не першим вибором.

Націоналізм - це про родину, а не про факели

Окремий блок розмови - спроба зняти з націоналізму радянське тавро. Чеславський наполягає: націоналізм - це не ідеологія, з нього ідеологію зробили. Це органічна сутність кожного: у нас є мати зі своєю нацією, батько зі своєю, прізвище, кров. Відмовитися від цього неможливо - то як можна вважати це чимось поганим?

Тут публіцист згадує Харарі, який переклав націоналізм у економічну площину: націоналіст - це той, хто платить податки своїй країні. А хто краде чи не платить, той краде у власної матері. Тобто корупціонер за такою логікою - антинаціоналіст. Сам Чеславський каже, що разом із товаришем працює над концепцією раціонального націоналізму: близького, теплого, родинного, а не з факелами й вигуками на вулицях.

На уточнення ведучого, чи можна тоді поєднати націоналізм із лібералізмом, відповідь така: лібералізм - це технологія, інструмент, який має давати суспільству більше, а націоналізм - це підґрунтя, на якому будь-яка нормальна країна стоїть. Не має такого підґрунтя лише імперія, бо вона націоналізм якраз нищить - він заважає їй розширюватися. Тому Польща, мисляча імперськими критеріями, тут і губиться.

Народ і президент - це різні Польщі

Попри всю критику Навроцького, Чеславський чітко відділяє главу держави від народу. Він особисто вдячний полякам за те, що прихистили його родину під час війни, багато з ними спілкується - і бачить, що більшість не підтримує політики свого президента й не розуміє, як він від імені народу тисне на Україну.

А Україна тут, нагадує публіцист, - щит, що стримує російське нашестя на саму ж Польщу. Польща буде наступною, і поляки це чудово розуміють. Саме тому, прогнозує Чеславський, тиск зростатиме зсередини самого польського суспільства, а політична кар'єра Навроцького "дуже скоро закінчиться".

І навіть ті поляки, що бачать у діях України ризики чи мають питання до українського націоналізму, мовчатимуть. Бо розуміють просту арифметику: український боєць, який гине сьогодні на фронті, рятує життя поляку, котрий загинув би, якби удар прийшовся по Польщі.

"Торпеда проти крейсера дружби"

Хвилю вимог "поверніть ордени, кредити, кошти, зброю" Чеславський розбирає окремо - і називає повною брехнею. Зброю, що пішла в Україну, давно замістили американською суперсучасною. Дороги, виробництва, кошти Польщі давала Європа. А сама Польща - не найсильніша, а лише найшвидша економіка ЄС, і запасів, які "просто взяли й віддали", у неї не було.

Метафора публіциста промовиста: Навроцький - "та сама торпеда", якою хочуть розбити "крейсер дружби", що лупить ворога на всіх фронтах. А підозріло однакові коментарі від акаунтів з єдиним постом і порожньою стрічкою - це і є масована акція, мета якої одна: зруйнувати міцність українсько-польського союзу. Хто за цим стоїть, Чеславський не приховує: "лубянка, кремль". Бо слабка Польща сьогодні найвигідніша саме росії.

Не лише росія: економіка великих гравців

На запрошення ведучого "підкинути конспірології" Чеславський переводить розмову в економічну площину. Америці, каже він, узагалі невигідна сильна Європа - а Польща є її частиною. Удари по кризових точках на кшталт Ірану він читає як спосіб поглибити європейську кризу й залежність від енергоносіїв, на яку свого часу свідомо підсадили потужну Німеччину через "газову голку".

Польща ж дратує Вашингтон тим, що росте незалежно - не на чужих кредитах і не на чужих промислових потужностях. А замість того, щоб об'єднати споріднені економіки України й Польщі та чесно поділити той самий продовольчий ринок, гравцям нав'язують монополії й страшилки про "постраждалих фермерів", хоча здорова конкуренція ринку лише на користь.

Дісталося і Китаю, який, за Чеславським, діє "як удав": повільно затягує й перетравлює росію та країни близького сходу. Логіка та сама, що в США, - імперська. "Вони можуть розповідати нам про демократію, але це буде демократія в імперії", - резюмує публіцист.

При цьому Чеславський визнає: послаблення і Польщі, і України вигідне багатьом - і Штатам, і Китаю. Будь-який безлад дає змогу заробити. Просто ніхто з гравців не вбачає в цьому власної вини - "це політика", де рівні умови для всіх нікому не потрібні.

Кашуби, німецький епізод і "культ мертвих"

Внутрішні тріщини самої Польщі публіцист теж не оминає. Історія з кашубами, які хочуть визнання своєї мови, напади на українців, скандал із польською делегацією, яку німці жорстко не пустили натовпом до могил, - усе це, за Чеславським, не може "пробиватися" одночасно в чотири боки само собою. Це ознака скоординованої акції, і шукати замовника далеко не треба.

А головне питання - як виходити з-за столу. Тут позиція однозначна: "Коли ти сідаєш за один стіл із дияволом грати в карти, ти граєш на його боці". Тобто втягуватися в обмін образами на рівні "ти дурак - сам дурак" не варто, з-за цього столу треба вставати. Виходом Чеславський бачить не змагання у викопуванні мерців і "культ мертвих", а спільне майбутнє. Історія, нагадує він, - не привід для гордості, а перелік помилок, які не треба повторювати.

Урок Вісли: хто був свідоміший

І насамкінець - історичний козир, який Чеславський б'є проти польської пихи. "Чудо на Віслі" 1920 року, яким так пишається Польща, на його думку, не зовсім чудо: росіян тоді зупиняли, зокрема, ті самі українські полки, які поляки перед тим нищили й трощили. Українці стали поряд, бо розуміли, що ворога треба спинити, - хоча могли б відійти й сказати: "ці люди нас учора вбивали".

Саме українське козацтво, нагадує публіцист, зупинило тоді будьонівців на річці й фактично врятувало незалежність - хай навіть Польща за це віддячила полонізацією. А якби тоді вціліла спільна або розмежована держава Польща-Україна, яка перекриває росії прохід у Європу, не було б ні 1939 року, ні шансів у москви на розвиток узагалі.

Висновок Чеславського перевертає звичну рамку провини: свідомішими в історії раз за разом виявлялися саме українці. Не тому, що слабші. А тому, що розуміли, кого насправді треба зупиняти - тоді й тепер.